29 жовтня 2020 року відзначає свій 90-річний ювілей видатний український археолог, доктор історичних наук, професор Ірина Федорівна Ковальова. За цей час вона пройшла великий, непростий, такий, що заслуговує на глибоку повагу та захоплення, життєвий шлях.

Пристрасть до пошуку таємничого прийшла до дівчинки ще в далекому дитинстві (після прочитання «Плутонії» Обручева) і в 1949 році привела її на історичний факультет Дніпропетровського університету, який вона успішно закінчила в 1954 році. Після двох років роботи на посаді вчителя історії сільської середньої школи та п’яти років на посаді наукового співробітника Дніпропетровського історичного музею Ірина Федорівна в 1962 році приходить на відроджений історичний факультет Дніпропетровського університету, з яким з цього моменту буде пов’язана її подальша доля, читає курси археології, історії первісного суспільства, історії Стародавнього світу, відновлює проведення польової археологічної практики.

Важливим напрямком наукових досліджень Ірини Федорівни стала історіографія археології. Її кандидатська дисертація, захист котрої відбувся у 1971 році, була присвячена діяльності Дніпрогесівської археологічної експедиції Наркомосу УРСР 1927–1932 рр., що було пов’язане зі зверненням до несправедливо замовчуваних в ті роки постатей Д. І. Яворницького (керівника експедиції) та багатьох інших «неблагонадійних» вчених, що потребувало від авторки неабиякої наукової сміливості.

70-ті роки ХХ ст. позначені неосяжними за масштабами роботами з меліорації сільгоспугідь степової України, які, згідно з Законом СРСР про охорону археологічних пам’яток, потребували проведення невідкладних рятівних досліджень, проведення котрих в Дніпропетровській області рішенням Президії АН УРСР було закріплене за Дніпропетровським університетом.  Отже, в 1972 році з ініціативи та під керівництвом Ірини Федорівни в системі історичного факультету була створена Археологічна новобудовна постійнодіюча експедиція, яка розгорнула активну роботу з дослідження археологічних пам’яток (курганів та поселень), що знаходились в зонах меліоративного будівництва та на площах будівництва і в зонах підтоплення шахт Західного Донбасу. Вражає масштаб здійснених протягом 70–90-х років ХХ ст. досліджень: вони охоплювали практично всю територію Дніпропетровської області (31900 км2), було розкопано 1250 курганів, що містили 6043 поховання доби енеоліту-бронзи та раннього залізного віку, а також 8 поселень доби неоліту та бронзи, нео-енеолітичний могильник Госпітальний Горб із 127 похованнями.

На базі очолюваної Іриною Федорівною експедиції склався Дніпропетровський археологічний науковий осередок – сильний творчий колектив талановитих вчених (А. В. Андросов, С. С. Волкобой, В. І. Костенко, З. П. Маріна, І. В. Морковіна, С. Є. Мухопад, В. А. Ромашко, Д. Л. Тесленко, Є. Л. Фещенко, В. М. Шалобудов та ін.), метою яких було висвітлення давньої історії нашого регіону та створення цілісної концепції його етнокультурного розвитку від доби енеоліту по пізнє середньовіччя.

В 2003–2013 роках під керівництвом проф. І. Ф. Ковальової проводились стаціонарні дослідження Богородицької фортеці 1687 р., побудованої поруч із козацьким містечком «Самарь із перевозом» XVI – поч. XVII ст.

Наукові дослідження Ірини Федорівни глибокі та масштабні: нею відкрито постмаріупольську (квітянську) культуру доби енеоліту, маївську (бережнівсько-маївську) зрубну археологічну культуру бронзової доби, досліджено пам’ятки животилівського типу початку бронзової доби тощо. Характеристики даних культур вперше були приведені в її докторській дисертації на тему: «Історія населення пограниччя Лісостепу і Степу лівобережного Подніпров’я у пізньому енеоліті – бронзовому віці» (1987).

Протягом багатьох років Ірина Федорівна була головним редактором збірника «Проблеми археології Подніпров’я», завдяки якому досягалась оперативність у введенні до наукового обігу новітніх матеріалів, отриманих під час польових досліджень. Не можна обійти увагою створення під її керівництвом повноцінної, побудованої виключно на оригінальних знахідках музейної експозиції Кабінету археології, яка висвітлює історію регіону від палеоліту до XVIII ст.

Чимало сил віддала Ірина Федорівна вихованню нових поколінь істориків, для яких вона є Вчителем як в прямому сенсі цього слова, так і як взірець самовідданого служіння науці. Високий науковий інтелект, неперевершений талант викладача та організатора визнається всіма тими, кому пощастило бути знайомим з ювіляркою. Її блискучі лекції з археології, історії первісного суспільства, не говорячи вже про археологічну практику, залишаються в пам’яті вдячних учнів назавжди.

Під керівництвом Ірини Федорівни підготовлено велику кількість дипломних та дисертаційних робіт. За видатні заслуги перед вітчизняною наукою її було нагороджено орденом княгині Ольги ІІІ ступеня (1998), присвоєно звання «Заслужений професор ДНУ імені Олеся Гончара» (2010).

Отже, щиро вітаємо Ірину Федорівну з ювілеєм і бажаємо нових творчих успіхів, благополуччя та міцного здоров’я!

 

А. С. Струкуленко

Share This