Історична правда України № 9

Російський наратив про Другу світову війну

Жанр казки, як відомо, асоціюється з часом дитинства. Від своїх батьків ми чули оповіді, сповненні любові та надії, з гарним фіналом, добрими героями тощо. Але не є секретом, що народні казки до їх обробки такими літераторами, як Ш. Перро та братів Грімм, мали застерігати слухачів, а не розважати їх. Адже в цих оповіданнях яскраво описувались ті чи інші форми насильства, жорстокості, всіляких звірств, через які проходили головні герої. Ці історії, зазвичай, не мали гарного кінця. Лише з плином часу ці страшилки змінили тональність і перетворились на джерело розваги для дітлахів всього світу.

Кремлівський наратив про «Велику Вітчизняну війну» (далі − «ВВВ») є чимось подібним до вищеописаних народних казок. Немає сенсу переказувати всі жахіття війни середини ХХ ст., вони є загальновідомими. Риси «доброї казки» для росіян ця війна почала отримувати згодом, не відразу після її закінчення. Для початку шляхом деяких маніпуляцій з періодизацією війни Москва фактично її (разом з перемогою над нацизмом) привласнила. Як відомо, Друга світова війна почалася 1 вересня 1939 р., але радянсько-російська освітня система покоління за поколінням вбивала в голови людей іншу дату – 22 червня 1941 р., коли розпочалася «ВВВ». Тим самим радянський режим уникав історичної відповідальності за розв’язання Другої світової війни, на початку якої був союзником нацистів і таким же агресором. Також радянське населення привчали вважати, що інші складові світової війни жодним чином не могли рівнятися з «ВВВ», а тому і слід вважати основним переможцем радянський, тобто російський, народ.

«Звичні ритуали» святкування перемоги виникли не відразу після перемоги. Вихідним днем 9 травня було з 1945 по 1947 роки, а після того 17 років воно було звичайним робочим днем. Зведення десятків меморіалів, перенесення решток загиблих до пам’ятних місць активізувалось до двадцятиріччя перемоги у 1965 р. Тоді знову з’явився вихідний день і повторився Парад перемоги на Червоній площі. Лише з 1995 р. війська крокували нею вже щорічно. Тобто традиція святкування була винайдена буквально чверть століття тому.

На жаль, ця демонстрація сили, що лише порівняно нещодавно отримала риси «традиційної», все менше і менше має відношення до перемоги 9 травня. Навіть у Радянському Союзі було проведено лише чотири військові паради з 1945 по 1991 рр. Пострадянська ж  рф показувала свою міць 26 разів поспіль. Зміст самого свята для людей, які в більшості своїй, війни не бачили і не чули, давно став лише відгомоном страшних воєнних часів. Святкування доходить до абсурдного. Відомо, наприклад, що школярів та бюджетників добровільно-примусово притягують до масових акцій на честь перемоги. Важко сказати, хто з них у дійсності розуміє сутність цього дійства, не кажучи вже про їх щире ставлення до перемоги. Деякі випадки ілюструють відверту байдужість, яка межує з відкритим цинізмом. Відомо про неодноразові випадки, коли на банерах друкували фото Гітлера, Ейхмана та інших відомих постатей і з такими плакатами «добровільно-примусово» йшли на паради. Нібито постфактум на таких «жартівників» потім відкривали карні справи, але те, що це не помічається основною масою людей, наводить на сумні роздуми. Якщо школяр, наприклад, приніс фото Ейхмана з біографію реального ветерана, то куди дивилися його вчителі, батьки, чиновники, однолітки? Вимальовується ситуація, коли про війну знають, святкують, але для людей незрозумілою є сутність самої війни. За що воювали, за мир, або ж за щось інше?

«Іншим», у випадку дня перемоги, виступає малозрозумілий ритуал одягати у військову форму маленьких дітей. Багато людей на це спостереження може відповісти: «То й що? Батьки хочуть і одягаються, таке вираження пам’яті». Але хіба люди гинули у Другій світовій, щоб їхні нащадки на своїх дітей одягали військову форму? На початку ХХ ст. подібні тенденції спостерігались в деяких європейських країнах. Тоді набули розповсюдження листівки із зображенням дітей, з дитячою зброєю, відповідним чином одягнутих тощо. Такими «милими речами» суспільство підсвідомо готувалось до війни, мілітаризувалось. Як наслідок – розпочалась Перша світова війна. Але зараз це дійство не засуджується, навпаки – воно отримало певне визнання у російському суспільстві і не тільки.

Пересічні росіяни, як відомо, знаходяться в потужному інформаційному полі, яке ретранслює владний дискурс. Тому достатньо важко виділити ті речі, якими «казка про війну» збагачується завдяки суспільству, а якими її збагачує владна вертикаль. Тобто невідомо, як саме з’явились такі риси Дня перемоги, як переодягання дітей, атракціон солдатської каші, культ «георгіївської стрічки», почин гриму легкових автомобілів під танки і т. п. В будь-якому випадку, ці речі точно не є артефактами пам’яті, адже донедавна їх взагалі не існувало в практиках святкування Дня перемоги. На жаль, ці речі перетворили день пам’яті на веселе свято, на своєрідний атракціон з елементами карнавалу (переодягання, паради).

Природно, що зміст 9 травня для нащадків тих, хто здобув перемогу, докорінно змінився, але, крім того, ще й збагатився ксенофобією та шовінізмом. Можливо, рисою і наслідком цього є військова техніка на Червоній площі та подібні паради в регіонах. Наявність новітньої військової техніки та, більше того, ядерної зброї викликають примарне підсвідоме відчуття всесильності в російському суспільстві. На фоні цього важко знайти коріння знаменитого гасла «Можем повторить». Але його двозначність стала на пригоді офіційної влади в рф, оскільки «повторити» цілком слушно сприймався як росіянами всередині країни («влада говорить з народом однією мовою»), так і найближчим закордоном, який стає гіпотетичною (а зараз і фактичною) жертвою «повторення».

Таким чином, історія про страшну війну 1939(41)−1945 рр. у сучасному дискурсі рф перетворилось на «добру казку», яку можна радісно повторювати нащадкам для відтворення святкової атмосфери. Для інших, «не зовсім причетних до Перемоги», ця «казка» має стати недвозначним застереженням, нагадуванням, мовляв, якщо щось буде не як в ній, то «можем повторить». А потрібно було б «Ніколи знову».

Страшна казка повторюється зараз знову, можливо тому, що деінде початковий зміст свята перекрутили, спотворили і спотворення видають як істину.

 

Шеремет Вячеслав,

магістр історії, здобувач 3-го

освітнього-наукового рівня

 

Поширено з https://www.dnu.dp.ua/news/4697

Share This