Народився на Дніпропетровщині, у селі Любомирівка. Після закінчення школи у 2016 році вступив на історичний факультет ДНУ, був студентом групи ІІ-16-2, спеціалізувався по кафедрі історії України, проживав у гуртожитку № 2… Здібний студент, жив цікавим життям, займався спортом, грав у футбол, виступав за збірну факультету як воротар. Був душею компанії, всі його пам’ятали як щирого товариша та порядного хлопця, з правильними цінностями. Андрій цікавився політикою, суспільними проблемами, у найскладніших ситуаціях не пас задніх. Постійно підробляв, бо хотів бути самостійним і стати опорою для сім’ї.
У 2022 році, коли Україна зазнала нападу, не хотів бути простим споглядачем: восени підписав контракт в армію, не бажаючи відсиджуватися, коли ворог таке чинить із рідною країною… Андрій за переконаннями був тим, хто діє, а не просто говорить. Після базового навчання, пройшов курси військового зв’язківця і потрапив до 60-ї ОМБр, 98-го батальйону на посаду мінометника, адже хотів знатися в цьому. У квітні 2023 року потрапив безпосередньо на лінію вогню, пройшов Бахмутську кампанію, був поранений. Влітку 2023 року потрапив до Азову, залишаючись мінометником, але готовий був виходити на позиції в якості піхотинця в разі потреби. З Азовом пройшов всю кампанію у Серебрянському лісництві. Восени 2024 року воював на Торецькому та Нью-Йоркському напрямках, був справжнім військовим спеціалістом, вмів працювати з будь-якого міномету, з більшості стрілецького озброєння, керував дронами, міг налаштувати зв’язок, інтернет. Зрештою став оператором НРК, швидко освоїв цю галузь і забезпечував логістику для потреб свого підрозділу, таким чином рятуючи життя побратимів, яким не треба було ризикувати життям, пересуваючись з вантажем під дронами та обстрілами.
Андрій був тим, на кого завжди можна було покластися, адже постійно тренував свій дух і тіло. Спорт, стрільба, медицина, технології − незамінний боєць. При тому не забував про друзів, сім’ю, старався для них бути опорою. Любив свою молодшу сестру, батьків, переживав за воюючих друзів. Був активним учасником мілітарі спільнот, постійно донатив частину зарплати друзям на збори. Мріяв, ставив цілі, хотів створити сім’ю, купити житло, жити і ще раз жити…
На жаль, його життєвий шлях обірвався 11 жовтня. Загинув від уламків, спричинених влучанням КАБу по позиції, яку займав підрозділ.
Це дуже важка втрата для його родини, Азову, всіх нас, бо для когось він був сином, для когось братом, для когось коханим, другом, однодумцем…
Пам’ять про нього повинна жити, не забуватись, як ніколи не забувається справжній цвіт нації…
Героям – Слава!
Аспірант історичного факультету, ветеран війни Павло Сєдов
Колектив історичного факультету