Українська історична контрпропаганда

 

Російські історичні міфи

Міф № 11. Переяславський міф про «возз’єднання» України з Росією

 

Віроломно розв’язавши і ведучи найжорстокішими методами широкомасштабну війну проти України, неоімперська Російська Федерація, уражена отруйними бацилами рашизму, сучасного різновиду нацизму, сподівається в такий спосіб вкотре «возз’єднати» Україну і Росію. В цьому контексті варто пригадати обставини появи і функціонування Переяславського міфу про «возз’єднання» України і Росії.

Події січня–березня 1654 р., зокрема Переяславська угода та «Статті Богдана Хмельницького», які регламентували стосунки між Гетьманською Україною і  царською Московією, вже мають тривалу історіографічну традицію. Так, Михайло Грушевський довів, що  Переяславська угода, укладена в січні 1654 р.,  Московські статті, запропоновані козацьким посольством царському уряду 21 березня 1654 р. у формі петиції з царськими резолюціями на них та «Жалувальна царська грамота  Запорозькому війську» від 27 березня того ж року свідчили, що входження  козацької України, яка 1648–1654 рр. «дійсно була фактично незалежною державою» зі своєю територією,  людністю та владою, під протекцію московського царя, представляло собою обопільний добровільний договір. І це визнавалося обома сторонами. Щоправда, йдучи в добровільне підданство «під високу руку» московського царя, Гетьманська Україна втрачала свою незалежність, але прагнула зберегти  автономію. Тому московські царі, а згодом російські імператори мусили рахуватися з вільнолюбними прагненнями українців, хоча вже в другій половині ХVІІ ст. стали на шлях обмеження їхніх автономних прав і вольностей. Ця тенденція посилилася у   ХVІІІ ст., хоча навіть Петро І  не зважився на повне заперечення прав козацької України. Тільки Катерина ІІ ліквідувала Гетьманщину 1764 р. і тим самим незаконно (по праву сильного)  повністю зруйнувала українсько-московську угоду 1654 р. (Переяславська  рада 1654 року (Історіографія та дослідження). Київ, 2003.  С. 18–54).

Вельми характерно, що московська сторона майже відразу стала на шлях порушення Переяславської  угоди 1654 р. Приміром, історик Олександр Оглоблин назвав її «безперечним порушенням» укладення Віленської угоди           1656 р. Московії з Річчю Посполитою, спрямованої проти Швеції – союзниці Гетьманської України. Зазначена угода –  пролог  Андрусівської угоди 1667 р. та «Вічного миру»   1686 р., що сприяли розколу соборної України. Утім Москва не обмежилася дипломатичною зрадою, а застосувала зраду юридико-політичну. В 1659 р. Московія фальсифікувала Переяславський договір 1654 р. і змусила гетьмана Юрія Хмельницького підписати підроблений Переяславський договір-2, який обмежував права і вольності Війська Запорозького   (Переяславська рада…С. 216 – 217).

Виникнення Переяславського міфу з його центральною ідеєю про віковічне прагнення всіх українців до «возз’єднання» з «братнім» російським народом  пов’язано, як зазначав історик Іван Лисяк-Рудницький, з двома обставинами.         По-перше, ця легенда продукувалася царським режимом та офіційними російськими істориками, щоб з великодержавних позицій легітимізувати анексію України Російською імперією. По-друге, міфологізація Переяславської угоди була потрібна козацькій старшині, щоб виправдати своє угодовство, сервілізм та лояльність до імперії, водночас поєднуючи їх зі своїми автономістськими прагненнями щодо  малої Батьківщини – України. Нове ідеологічне життя Переяславського міфу пов’язано з радянським періодом, а особливо зі святкуванням «300-річчям возз’єднання України з Росією» в  1954 р. До ювілею вийшли Тези ЦК КПРС, які мали стати вагомим ідеологічним обґрунтуванням «історичної єдності» українського і російського народів, що утверджувалася з часів Київської Русі й проходила крізь віки до сучасності (Лисяк-Рудницький Іван. Історичні есе. Т. 1. К., 1994. С. 75, 80). Причини такої концепції, яка в СРСР набула характеру  обов’язкової й неухильної парадигми, цілком зрозумілі. Тодішні комуно-радянські керманичі Кремля вважали наявність України у складі СРСР виключно необхідним і через впровадження Переяславського міфу у масову свідомість радянських людей прагнули зцементувати «вічну дружбу» двох народів. Невипадково за часів «перебудови» Президент СРСР Михайло Горбачов до останнього сподівався зберегти вплив на Українську РСР як умову оновленого Союзу. Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р., а затим переконливе волевиявлення українського народу на користь незалежності на Всеукраїнському референдумі 1 грудня того ж року стало одним із найважливіших чинників швидкого розпаду СРСР.

     За 30-річчя незалежності України нерівноправність «братерства» стала ще  очевиднішою. У своїй переважній більшості українське суспільство вже зробило свій цивілізаційний вибір на користь євроатлантичної інтеграції з демократичним світом. За цих обставин керівництво Російської Федерації вирішило в якості «братського подарунка» презентувати широкомасштабну війну з метою тотального знищення українського народу і незалежної України. Проте колесо історії загарбникам не зупинити. Попереду Перемога України! Попереду Гаазький і Божий Суд над військовими злочинцями!

     Декан історичного факультету                                       Сергій Світленко

 

Поширено з https://www.dnu.dp.ua/news/4624

Share This